Митрополит Ларіон Українська Церква за часів руїни (1657-1687)

1956 року у Вінніпезі заходами Українського наукового православного Богословського товариства виходить велика за обсягом (564 сторінки) книга митрополита Іларіона "Українська церква за час руїни. 1657-1687 роки", присвячена висвітленню подій найдраматичнішого періоду української історії, названого пізніше дослідниками Руїною, відгомони якого і в політичному, і в духовному плані озиваються в нашій державі й дотепер. Це фундаментальне дослідження і за свою наукову концепцію, і за обраний автором принцип "наукової совісті" в інтерпретації деяких спірних моментів минулого українського народу заслуговує окремого розгляду.
У тяжких для України обставинах середини XVII століття, коли "все розкладалося, коли тягло в різні боки і наввипередки бігло служити сильнішому ворогові" до Польщі й Москви, єдиним спасінням для України була її церква і ті видатні та сильні постаті, яким судилося бути її духовними провідниками. Короткі життєписи таких постатей, як Йосип Тукальський, Діонисій Балабан, Лазар Баранович, митрополит Гедеон, архімандрит Інокентій Гізель, в зазначеній книзі окремий розділ "Українська ієрархія й видатніше духовенство". А в розділі "Культурно-освітні, церковні діячі й письменники за час руїни" змальовані історичні портрети тих, які увійшли в нашу історію не лише як представники високого духовного сану, а передусім як видатні проповідники й письменники: Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Феодосій Сафонович, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феодосій Углицький, Іван Максимович.